Зарубіжні письменники і Україна



 Адам Міцкевич
             






Починаючи з 20-х років ХІХст., твори Міцкевича широко відомі і в Україні. Ними захоплювалися Тарас Шев­ченко й Леся Українка, Михайло Коцюбинський та Іван Франко. Українською мовою тво­ри поета перекладали П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський,
 М. Старицький, І. Франко, пізніше— П. Тичина, М. Бажан,
 А. Малишко і найбільше — Максим Рильський.У 1905 році у Львові було споруджено один з кращих в Україні пам'ятників Міцкевичу (скульптори
 М. ТаращуктаА. Попель).Ти не як пам'ятник над намиУ голубій височині,—Ти з нами поруч, наш Адаме, Ідеш в безсмертні наші дні.Ти з Олександром, ти з ТарасомДивився мудро в даль віків,Тому не поржавіє з часом Ваш вічнийвайделотський спів.Ти не лише всесвітній подив,

 Не тільки слава тиіз слав,— Це ж ти «Трибуноюнародів»Серця народів потрясав!І в час, коли земної куліОдна єднається сім'я, Лунає у всесвітнім гуліТвоє, Міцкевичу, ім'я.                                 М. Рильський «Пе­ред пам'ятником Міцкевичу»У листопаді 1824 року після викриття товариств «філоманів» та «філаретів» Адам Міцкевич прибув у Петербург, куди він за вироком був  висланий під нагляд поліції.Київ, Стеблів, потім Одеса, Крим, Харків... Тут пролягали шляхи хоч і вимушеної, але ж якої захоплюючої й корисної для поета мандрівки українською землею, тут відбу­валося його знайомство з її мешканцями.На сторінках поеми «Пан Тадеуш» Міцкевич залишить дорогий йому спомин про перебування на берегах Росі:Чи на Вкраїні я б ту липу упізнав,Що сотню панночок і сотню хлопців бравихХовала в холодку при танцях і забавах,Як вечір повивав блакитноводу Рось?За допомогою російських друзів Міцкевич одержує призначення на роботу в Одесу, звідки виїжджає в Крим. В листі Йоахима Лелевеля, відомого польського істо­рика, він пише; «Але я бачив Крим! Я витри­мав страшенну бурю на морі... Я бачив Схід у мініатюрі». В результаті подорожі в Крим з'явилася збірка «Кримські сонети», куди увійшло 18 поезій. «Кримські сонети» на­зивають складною чудовою симфонією, фі­лософсько-історичною, інтимно-ліричною, сповненою завжди глибоко поетичних ду­мок, переживань і замальовок, симфонією, що зберігає невмирущу благородну красу і звучить аж ніяк не меланхолійно.

Твердо лягали на папір пластичні малюнки поетичних мініатюр. Оспівуючи красу і мо­гутність Кримської природи, Міцкевич ви­ливає свою тугу за втраченою батьківщи­ною. Над усе самотньому поетові близьке море, розбурхана морська стихія гармоні­зує з його душевним станом, з драмою його ліричного героя.Крим називають землею богів і поетів. Його південну красу оспівувало не одне поколін­ня митців. Подорожуючи крим­ськими дорогами, Адам Міцкевич залишав у своєму щоденнику записи, які свідчать про те, що привертало його увагу. «Алушта — одне з прекрасніших місць Криму, туди ніколи не доходять пів­нічні вітри, і подорожній в листопаді час­то шукає прохолоди під тінню все ще зеле­них волоських горіхів...»«Якщо з височину гір, піднесених у хмарну височінь, глянути на хмари, що пливуть над морем, то здається, що вони лежать на воді у вигляді великих білих островів. Це цікаве явище я спостерігав з Чатир-Дагу...»Міцкевича причарувала й Волинська природа, що теж відбилося у його творчості. Балада «Світязь» — один із найпрекрасніших творів поета. Його не можна читати без хвилювання, бо тут мова йде і про пере­живання окремої особистості, і про духов­ну драму цілого народу. Твір побудований на матеріалі слов'янської історії. Світязь — одне з найпрекрасніших місць України, роз­ташованих у Волинській області.У Одесі також була розпочата поема "Конрад Валенрод". Там уривки з неї Міцкевич читав своїм польським друзям.      Із Україною прийшлося попрощатися, залишивши згадку про ляха, який не мав наміру стати паном над українським людом. Про слід України в творчості поета не дадуть забути його вірші і поеми.
                         


                                    Зв’язки О.С.Пушкіна з Україною



   Більша частина заслання Пушкіна минула в Молдові, в Кишиневі, проте першим пунктом його перебування на півдні став Катеринослав (Дніпропетровськ). Побував він у Олександрівську (Запоріжжі), проїжджав через українські причорноморські степи, був на Кубані, де мав можливість спостерігати за жит­тям та побутом українських чорноморських козаків. Тривалий час жив у Криму, близько року - в Олесі. Бував також у Києві, Тульчині. Немало часу провів у Кам'янці (нині райцентр Чер­каської області).
Українські краєзнавці підрахували, що поет здійснив 18 по­їздок Україною, побував у 124 населених пунктах Чернігі­вської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської, Київсь­кої та Волинської губерній.
Взимку 1820-1821 року Пушкін, незважаючи на заборону, прибув до Києва. Софійський собор та Києво-Печерська лав­ра справили на поета величезне враження, які згодом лягли в основу сюжету поеми "Полтава". Відвідання могили князя Олега надихнули на створення "Пісні про віщого Олега" та  написання поеми "Руслан і Людмила".
Час південного заслання став продуктивним періодом для Пушкіна-поета. Тут він написав чимало віршів, поеми "Кав­казький бранець", "Брати-розбійники", "Бахчисарайський фон­тан", почав поему "Цигани" й роман у віршах "Євгеній Онєгін"..
Власне "українським твором" Пушкіна можна вважати "Пол­таву". Безперечно, цей твір, написаний у 1828 р., задумував­ся раніше, ще під час перебування на півдні. Враження від України, її природи   звучать у "Полтаві". У ній Пушкін свідомо дискутує з Байроном і особливо з Рилєєвим, які зображали Мазепу позитивно, репрезентуючи його як борця за волю Ук­раїни. Пушкінська "Полтава" уславлює суперника Мазепи — царя Петра.
Особливий період в засланні Пушкіна — життя в Одесі. Три­надцять місяців прожив Олександр Сергійович у цьому місті, де було створено понад 30 ліричних поезій, завершено роботу над поемою "Бахчисарайський фонтан", написано два з поло­виною розділи роману "Євгеній Онегін".
У цьому місті Пушкін пережив високе і палке кохання до  однієї жінки. Через багато років у Петербурзі він зустріне її, і тоді зявиться прекрасний вірш «Я вас кохав…»(1829).
Щодо творчих й дружніх стосунків з кращими представника­ми української інтелігенції, то Пушкін був у близьких стосунках із українцями М. Маркевичем, М. Максимовичем, Д. Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав Миколі Гого­лю увійти в російську літературу. Відомо, що Гоголь обожнював Пушкіна.
Цікавим фактом є те, що дружина поета, Наталія Гончарова, була праонукою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.


Знайшов своє кохання в Україні








Україна – це справжня легенда,  справжня пісня.

                                                                                               О. де Бальзак
 Оноре де Бальзак  - великий французький письменник, автор  грандіозної   «Людської комедії» з її повістями і романами - «Втрачені ілюзії», «Кузина Бетта», «Кузен Понс», «Розкоші і злидні куртизанок», «Гобсек», «Шагренева шкіра», «Полковник Шабер», «Євгенія Гранде», «Історія величі і падіння Цезаря Білото».            Та  найбільш захоплюючою є  історія  кохання  Бальзака і Евеліни Ганської.
У 1832 р. письменник отримав листа, що надійшло з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку  у Верхівні, поблизу Бердичева. Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання. Вони не могли одружитись, адже Евеліна мала чоловіка.
  «Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем, що височіла над долиною, третьою долиною по дорозі від кордону», - таке залишив нам враження про  село Верхівня Оноре де Бальзак.
У 1850 році Бальзак за 5 місяців до своєї кончини повінчався з Евеліною в Бердичеві. Одним зі свідків був граф Георг Мнішек, з родини російської цариці Марини Мнішек. Після церемонії Бальзак заявив Евеліні: «Ура! Я зробив те, чогоне зміг Бонапарт! .. У твоїй особі я підкорив Росію». 

Закоханий в Україну Райнер Марія Рільке

                                           

  

  Він був чи не першим із великих західноєвропейських поетів,що виявив активний інтерес до давньоруського мистецтва,природи, людей і народної творчості Росії та України,посилено вивчав їх, прагнув пропагувати в Німеччині.

                                                                     Д.Наливайко

           Поет любив мандрувати. У 1907 році Рільке  познайомився з Лу Андре Саломе, дочкою генерала російської армії французького походження. Разом з нею він у 1910 ро­ці подорожував Росією та Україною. Поет із зацікавленістю знайомився з Києвом, Дніпром, доїхав до Кременчука, Полта­ви, Харкова. Рільке був вражений красою  української природи, народними піснями.  
   Рільке закохався в Київ, вважав його «близьким до Бога». Особливо багато вражень отримав від Софіївського собору, Києво-Печерської лаври. Враження вилилися у збірки «Часослов» і «Розповіді про Господа Бога».  Рільке вражають кургани, що височіють над  степом. Кургани — могили минулих поколінь. Він захоплюється староукраїнською літературою та Гоголем.

   Пошуки духовного провідника приводять  Рільке до Канева, на могилу
 Т. Г. Шевченка.

Коментарі